?

Log in

No account? Create an account

1 рік і 5 місяців

 15 жовтня 2009 року я написала короткий словесний портет себе. Сьогодні перечитала його і подумала, що треба відкорегувати:

Отже про себеCollapse )
Самые недолговечные создания Плоского мира – это мухи-однодневки, они живут не больше двадцати четырех часов. Как раз сейчас две самые старые мухи бесцельно кружили над ручьем с форелью, делясь воспоминаниями с более молодыми мушками, что родились ближе к вечеру.
– Да, – мечтательно произнесла одна из них, – такого солнца, как раньше, уже не увидишь.
– Вы совершенно правы, – подтвердила вторая муха. – Вот раньше солнце было настоящим. Оно было желтым, а не каким-то там красным, как сейчас.
– И оно было выше.
– Именно так, именно так.
– А личинки и куколки выказывали к старшим куда больше уважения.
– Именно так, именно так, – горячо подтвердила другая муха-однодневка.
– Это все от неуважения. Думаю, если бы нынешние мухи вели себя как подобает, солнце осталось бы прежним.
Читати даліCollapse )

Чому я постмодерністка

Відповідь на есей В. А. Малахова «Чому я не постмодерніст» (Малахов В. Право бути собою. – К.: Дух і Літера, 2008. – 336 с.)

Один із найкритичніших закидів, що все частіше лунає в сторону деконструкції, яка сьогодні стала своєрідним символом постмодерного світогляду, – це моральна і політична безвідповідальність тих, хто деконструює істини минулого.
Зруйнувати, щоб залишити світоглядну і духовну пустку, – приблизно такі наслідки вбачають критики постмодернізму у філософії послідовників Жака Дерріди. Часто мені трапляється розмовляти з людьми, особливо з університетських кіл, які з гордістю стверджують свою анти-постмодерністську позицію. Їх можна зрозуміти. Газети, радіо, телебачення і книжки наповнені попсовим постмодернізмом. Це слово може означати що завгодно: від «сучасного» і «ультрамодного» до «хаотичного» і «свавільного». Тому коли університетський професор стверджує, що він – не постмодерніст, я розшифровую його слова приблизно так: «Я притримуюсь традицій і не визнаю безвідповідальності і хаосу». Можливо, саме тому в курсах з історії філософії принципово відсутня інформація про все, що трапилося у філософії після 1950-го року. Якщо ви коли-небудь слухали курс історії філософії, і викладач бодай двома реченнями згадав про Жоржа Батая, Мішеля Фуко, Жана-Франсуа Ліотара або Жака Дерріду, можете вважати себе щасливим винятком.
Читати даліCollapse )

Оповідання

Райський сад. Вона сидить під деревом зануджена.
Йому хоч дали роботу: доглядати і охороняти сад, і їй що? Бути помічником.
Помічником кого? Помічником охорони? Чотири річки в різні сторони. Якщо він охоронятиме одну, а вона - другу, все-одно залишаться ще дві. Хто їх охоронятиме?
До речі, якщо вони лише двоє на цілому світі, і всі тварини і рослини тут же, то від кого все це охороняти? «В цій системі багато помилок,» - подумала Єва. «До речі, а де Адам? Мабуть, знову заблукав у гущавині,» - тихо зітхнула вона.
Читати даліCollapse )

Красота

Сиджу в нових кульчиках, які ласкаво приніс мені tsynamon, і думаю про те, що віртуальна реальність не така вже віртуальна, як може здаватися.

КульчикиCollapse )

Природа скандалу

Щоб довго не пояснювати, скажу лише що прочитала нині одну думку, до якої дійшла колись майже інтуїтивно (бо освіти спеціальної з мистецтва не маю. нажаль). Осьтечки:


Образотворче мистецтво, дизайн, фотографія не можуть бути “ніякими”.

Вони повинні мотивувати або демотивувати людей, викликати море емоцій (захоплення чи ненависті, злоби та радості), заставити думати, заглиблюватись або розслаблятись. І чим більший вплив – тим кращий продукт. Якщо людина побачила буклет і через секунду забула про нього – його можна сміло з конвеєра викидати в смітник. Образ повинен поселитися в голові людини, стати її частинкою. Людина повинна захотіти повісити буклет в себе над ліжечком, зробити з нього копії та роздати друзям.

Яскравий приклад творчої провокації - Сальвадор Далі. Люди поділяються на тих, хто любить чи не любить його праці, а  також на тих, хто про нього не чув.

До речі, слово "скандал" з давньогрецької перекладається як "засідка", "пастка" або "спокуса". Отже, коли хтось провокує нас на скандал, він фактично ставить нам пастку. Не він робить скандал, а ми піддаємося на спокусу.

У тій же Давній Греції справжнім чоловіком вважався лише той, хто вмів зберігати самовладнання.  Не фізичні якості чи зачіска були квінтесенцією мужності, а власне вміння панувати над емоціями.

Цінності

А давайте поговоримо про те, хто у що вірить. Ваші вимоги до переконань вашої другої половини.

Мультики-пультики


Чудовий мультик. Люблю мультики взагалі. А цей ще й філософський, щоправда трохи сумний, але дуже сучасний. 

Головні гріхи


Зранку, коли ти вже у маршрутці по дорозі на роботу, але свідомість ще повністю не прокинулася, в голову приходять різноманітні думки. Нинішня думка була такою: недавно я собі відмовила в одному з найбільших життєвих задоволень - купувати книжки. Ця відмова була реакцією на критику мого колишнього хлопця, який зауважив, що книжки перейшли у мене в ранг фетишу. Ні, він не сказав прямо "ти - книжкова фетишистка", але щось таке можна було зрозуміти з його слів. І я задумалася: дійсно, для чого я купую книжки? Звісно, усе придбане в магазині представляє для мене певний інтерес -  науковий чи то худліт, чи просто обкладинка гарна:) - але в такій кількості, в якій книжки накопичувалися в мене вдома, ставало все більш зрозуміло, що швидкість мого читання ніколи не навздожене кількість придбаної літератури. Отже, я зупинилася і подумала: зазвичай ми приписуємо такі гріхи як захланність нашому непомірному апетитові в їжі, а честолюбство - нашому бажанню вивищитися над іншими. Однак моя тяга до книжок - це не що інше як поєднання честолюбства з жадібністю. Жадібність виявлялася у хотінні мати більше і більше книжок, хоч я добре розуміла, що фізично не здолаю таку кількість літератури співідносно до  часу, коли знову захочу отримати нову книжку. Честолюбство ж полягало у тому, що я була переконана, що власне ця книжка і ця інформація - це те, що я зобов'язана знати. Це віра в самого себе, яка в великих кількостях ламає людські душі.

Добре було б не мати бажань - тоді життя було б легшим.